Помер Сарамаго. Так помирають кити,
коли море закінчується і нікуди йти
окрім суші, землі, котра – інший беріг.
Коли тіло в землі, наче думка в масах, –
підводиш очі до пащі часу
і бачиш як смерть зачиняє двері,
течія оминає пустельний беріг,
падальники танцюють над трупом реггі,
пожирають плоть і хлепчуть кров.
Коли кит помирає – тремтіли мури
океанів, зсуви пластів; і відплив культури
залишає уламки книжок і катастроф,
а ще – колосальні регістри мозку…
Бо смерть, це наче фальцет. Хоч лоску
у ній не менше, ніж в пишних ложах,
де чумні перевертні і мертві душі
читають Гоголя, б’ють баклуші,
і тирять усе – від думок до ложки.
Це надто болить. Помер мій Сарамаго.
Кити з піднебесних морів малагу
п’ють за твій упокій. Я ж – здойму кірасу.
Жозе, ти не був особистим френдом;
втім, коли Монастир стає Божим брендом, –
питання зустрічі, – справа часу.
«Бо завжди є вихід і вибір дороги.
Потрібно судити достатньо строго
і зрити куди бредеш мостами».
Кажу це собі, мов від твого імені,
бо надто багато телят біля вимені
ссуть дві корови і кпинять нами.
Можливо, є шанс беріг той оминути,
немов течія оминає… Скрутно.
Інший беріг Карпат – інший полюс Європи.
Навіщо кажу це? Бо, наче страта.
Бо смерть – це коли особиста втрата
надсилає до Бога приватний вотум.
Є багато питань: про життя, романи,
поетів, культуру, як кров, що нами
тече, коли трапиться інший резус.
Дивний стан відчуваю, ніби п’яний,
так, – наче малагу мені на рани
кити кроплять тихенько, як спробу меси.
Кивають хвостами… Прийми урочистість
і зухвалу спробу всевишню милість
тобі накликáти. Най буде так.
Може й почують смиренні строфи
отам, у горі, в переддень катастрофи.
Хоча би віршем торкнусь чола.
Бо мені стало менше на одного адресата.
Фізики помиляються – Всесвіт кратно
не розширюється. Це коло – в мінус.
І це коло сьогодні відчув плечима.
Надто мало лишилось зримих.
Аніж я, – може краще – мене – на винос.
Пливи собі тихо тепер до Бога,
і великий перевізник китів дорогу
покаже найлегшу, бо Сонце в драхмі.
Бо лєм потойбіччя се форма втрати
настільки умовна, що там Карпати
тримають моря, наче ґражда кахлі;
бо небо – усюди: і там де тіні,
і там – де дитя тихо спало в сіні,
і там, де Зоря над всіма пора,
і там, де хвилі, неначе требник,
гортають тіні і йдуть в потребі,
розсипавши душам бісер пера.
19.06.2010 Умер Сарамаго. Так умирают киты,
когда море заканчивается и никуда идти
кроме суши, земли, которая - другой берег.
Когда тело в земле, как мысль в массах, -
подводишь глаза к пасти времени
и видишь как смерть закрывает двери,
течение обходит пустынный берег,
падальщики танцуют над трупом регги,
пожирают плоть и лакает кровь.
Когда кит умирает - дрожали стены
океанов, оползни пластов; и отток культуры
оставляет обломки книг и катастроф,
а еще - колоссальные регистры мозга ...
Ибо смерть, это как фальцет. хотя лоска
в ней не меньше, чем в пышных ложах,
где чумные оборотни и мертвые души
читают Гоголя, бьют баклуши,
и тырят все - от мыслей к ложке.
Это слишком больно. Умер мой Сарамаго.
Киты с небесных морей малагу
пьют за твой упокой. Я - здой кирасу.
Жозе, ты не был личным френдом;
Впрочем, если Монастырь становится Божьим брендом, -
вопрос встречи - дело времени.
«Потому что всегда есть выход и выбор пути.
Нужно судить достаточно строго
и срыть куда бредешь мостами ».
Говорю это себе, как от твоего имени,
потому что слишком много телят у вымени
сосут две коровы и смех нами.
Возможно, есть шанс берег то обойти,
как течение обходит ... Трудно.
Другой берег Карпат - другой полюс Европы.
Зачем говорю это? Потому, как смертная казнь.
Ибо смерть - это когда личная потеря
направляет к Богу частный вотум.
Есть много вопросов о жизни, романы,
поэтов, культуру, как кровь, нами
течет, когда случится другой резус.
Странное состояние чувствую, что пьяный,
так, - как малагу мне на раны
киты окропляют тихонько, как попытку мессы.
Кивают хвостами ... Прими торжественность
и дерзкую попытку Всевышний милость
тебе накликáты. Пусть будет так.
Может и услышат кроткие строфы
там, в горе, в канун катастрофы.
Хотя бы стихотворением коснусь лица.
Потому что мне стало меньше на одного адресата.
Физики ошибаются - Вселенная кратно
нерасширяемой. Это круг - в минус.
И этот круг сегодня почувствовал плечами.
Слишком мало осталось видимых.
Чем я, - может лучше - меня - на вынос.
Плыви себе тихо теперь к Богу,
и большой перевозчик китов дорогу
покажет легкую, потому Солнце в драхме.
Потому лем загробной жизни это форма потери
настолько условна, что там Карпаты
держат моря, как гражда кафель;
потому что небо - всюду: и там, где тени,
и там - где ребенок тихо пришло в сене,
и там, где Заря над всеми пора,
и там, где волны, будто требник,
листают тени и идут в необходимости,
рассыпав душам бисер пера.
19.06.2010 Смотрите также: | |
