і ти сама вже так до спазму самоти
звикаєш поки та не б'є тобі у груди
і скільки ти вже днів не можеш перейти
від того що не буде
і скільки ти не ти. і скільки ти вже страх
і скільки у тобі залишилось печалі
він доторкав тебе. він мав від тебе знак
а ніч така скупа. не вичавиш ні грама
із неї щоб піти із спогадом в руках.
ти бачиш він впіймав і дихає навскіс
і вже тепер уся ти в нього на плечах
тримаєш його лють цілуєш його хіть
а він такий простий що ледве не зачах
допоки був один
а ти для нього злість а ти для нього ніц
та скільки ж у думках притримано від себе
ти бачиш він мовчить а ти не маєш сліз
щоб виплакати зміст який застряг між ребер
і серце мов плавник і серце немов хвіст
таке чуже. та треба
тобі уже іти
і ти сама вже так до спазму самоти
звикаєш і вже та не вилізає з тебе
бо скільки ти вже днів не можеш перейти
від того що не треба у собі берегти
у собі чи для себе.
лютий, 2016
Жабокрик