Ніч знає коли сонце встане,
Ніч зафарбовує блакить,
І вранці в небуття зникає,
Не в змозі затриматись ні на мить.
Їй треба йти, вона втікає,
Без зайвих, непотрібних фраз,
Вона занадто добре знає,
Як звучить прощальний джаз.
Практично магічна атмосфера,
Топить у собі нас, а потім,
По сценарію режисера,
На берег реальності викине нас.
Так мало часу нам з тобою,
Вже небо червоним обрієм кричить,
І серце окутане журбою,
Чекає на зустріч у будь-яку мить.
Сашко Чайковський, 2015 ©