Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,
в якій воно опинилось, сучасне мистецтво
цікавиться виключно чорно-білими карточками,
на яких сфотографовані наші легені — діряві,
наче вітрила китайських
риболовецьких
човнів.
Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,
котрі існують паралельно з офіційною культурою,
і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
Скажімо, греко-католики Галичини,
котрі говорять: смерть — це будильник,
ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він
будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,
починаєш нити:
мовляв, ще п\'ять хвилин,
всього лише п\'ять хвилин.
На різдвяні свята, мені довелось переїжджати
польсько-український кордон,
і це був повен автобус греко-католиків Галичини,
жінки в хустках, з тисячею
растаманських амулетів та оберегів,
жінки, котрі сплавили в Пшемишлі
різдвяний спирт і на виручене бабло
закупили іконки, свічки і потягані мощі святих
для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Але дві жінки — очевидно, це були жінки
без амулетів та оберегів — щось не скинули,
не встигли скинути, не закупили мощі
для свого приходу, і розуміли що їм за це буде,
як вони влетіли, не дивно, що поводились вони
агресивно, чіплялись до інших жінок,
до їхніх іконок, і поступово все це
перетворювалось на великі розборки,
сукаблядь — кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття, сукаблядь — повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп\'яття, сукаблядьсукаблядь — шепотіли вві сні дітлахи,
жуючи солодку ґанджу.
І від цих слів вогняний вихор
здіймався над сніговими полями,
ага — саме вогняний вихор,
і доки це все тривало,
сніг згортався,
мов кров,
на холодних полях Галичини.
Але варто було цим сукам
перетнути державний кордон,
як будь-ласка — тиша запала в автобусі,
навіть діти перестали жувати ґанджу,
така запала тиша.
І в цій тиші якась одна жінка — можливо,
найбільш набожна, можливо, якраз
навпаки — та, котра не скинула спирт,
але якась одна затягла колядку.
І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,
і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,
і навіть діти, котрі також давно від всього
цього опухли, почали співати старих колядок,
і дивні були це колядки, скажу я вам,
дуже дивні,
якщо говорити своїми словами,
то десь такі:
Тепло й благодать сходять на землю Галичини,
на наші теплі приходи, на наші церкви,
криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.
Спаситель стоїть поміж наших овець,
в руках у нього — коров\'ячий дзвоник,
і він грає нам наше греко-католицьке ска.
Цар Соломон приходить на Галичину
з боку словацьких гір,
із серця в нього росте прикарпатська ганджа,
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять —радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг. Чем интересуется современное искусство? В той дыре,
в которой оно оказалось, современное искусство
интересуется исключительно черно-белыми карточками,
на которых сфотографированы наши легкие - дырявые,
как паруса китайских
рыболовецких
лодок.
Зато есть целые этнические и религиозные группы,
которые существуют параллельно с официальной культурой,
и которые НЕ загоняются по поводу смерти искусства.
Скажем, греко-католики Галиции,
которые говорят: смерть - это будильник,
ты сам заводишь его на шесть утра, а когда он
будит тебя своим сатанинским дзеленьчанням,
начинаешь ныть:
мол, еще п \ пять минут,
всего лишь п \ пять минут.
На рождественские праздники, мне пришлось переезжать
польско-украинскую границу,
и это был полный автобус греко-католиков Галичины,
женщины в платках, с тысячей
растаманских амулетов и оберегов,
женщины, которые сплавили в Пшемышле
рождественский спирт и на вырученное бабло
закупили иконки, свечи и потягани мощи святых
для своих теплых греко-католических приходов.
Но две женщины - очевидно, это были женщины
без амулетов и оберегов - то не сбросили,
не успели сбросить, не закупило мощи
для своего прихода, и понимали, что им за это будет,
как они влетели, неудивительно, что вели они
агрессивно, цеплялись к другим женщинам,
к их иконок, и постепенно все это
превращалось в большие разборки,
сукаблядь - кричали они друг другу, будто старое вудистське проклятие, сукаблядь - повторяли водители, держа в руках серебряные ра \ 'вует, сукаблядьсукаблядь - шептали во сне дети,
жуя сладкую порока.
И от этих слов огненный вихрь
возвышался над снежными полями,
ага - именно огненный вихрь,
и пока это все продолжалось,
снег сворачивался,
как кровь,
на холодных полях Галиции.
Но стоило этим сукам
пересечь государственную границу,
как пожалуйста - тишина воцарилась в автобусе,
даже дети перестали жевать порока,
такая наступила тишина.
И в этой тишине какая-то одна женщина - возможно,
наиболее набожный, возможно, как раз
наоборот - та, который не сбросила спирт,
но какая-то одна затянула колядку.
И вскоре уже все женщины в теплых платках,
и водители, которые уже давно опухли от этих колядок,
а также дети, которые также давно от всего
этого опухли, начали петь старых колядок,
и странные были это колядки, скажу я вам,
очень странные,
если говорить своими словами,
то где такие:
Тепло и благодать нисходят на землю Галиции,
на наши теплые приходы, на наши церкви,
крытые серебром и авиационным дюралюминия.
Спаситель стоит между наших овец,
в руках у него - коров \ 'рыбий звонок,
и он играет нам наше греко-католическое ска.
Царь Соломон приходит на Галичину
со стороны словацких гор,
из сердца у него растет Прикарпатье ганджа,
с которой он наделает углу для веселых
детей из приграничных районов.
И председатели колхозов, исходя ему навстречу,
говорят -радуйся, Соломон, радуйся, Спаситель,
Сын Божий родился.
И снег падает на землю.
И земля падает на снег. Смотрите также: | |
