Заводи годують тебе, моя дівчинко. У їхніх руках - ложка чорного борошна і кусень зафарбованого хліба. Ти їси це з натхненням, прикусуючи губи, намагаючись вхопити кожну крихту приперчену. Тобі бракує солодкого, але ти наповнюєшся. Стає краще. Йдеш вулицями - розхристана й двояка. У тобі ж перетравлюються комахи, кордони й купідони. Шумно там, всередині. Лице маскується гримасою зайнятості й тимчасовості.
Заводи проводжають тебе тремтливим гудінням, намагаючись вхопити за волосся подовгуватими порізаними рукавами. Неслухнані локони стрибають-перестрибують, граються. Тебе тримають, а ти й не пручаєшся.
І факт не в тому, що ти слабодуха, просто очі позаду не прижилися. Не пришилися. Не приклеїлись.
Заводи тримають тебе за руку, напувають чорною кавою і дарують зів'ялі ромашки. Ти вдячна їм, ти закохана. В тобі купідони вимірюють стріли. Паралельно трамваї привозять додому, роздягають і залишають синці на підборідді. Словом - життя вдалося. Життя примостилось в тобі, у волоссі, у тому, що й не приснилось би, якби не заводи та їхні примірники,клоновані біржі, закутані іграшки, шматки пережованого паперу.
Заводи сплять за твоїм вікном, співають тобі мрійливі колискові. А зранку знову годують, обіймають, цілують в чого - наче вміють піклуватися. І коли тобі самотньо, ти йдеш в їхні обійми. Вкладаєшся їм на коліна - і відчуваєш себе в безпеці, поки хтось чорною не фарбою не домальовує твоє тіло, зсередини.
Plants fed you, my girl. In their hands - black spoon of flour and shaded slice of bread. You eat it with enthusiasm, prykusuyuchy lips, trying to snap up every crumb spiced. You lack the sweet, but you napovnyuyeshsya. It's getting better. You go to the streets - and disheveled twofold. In you is digested insects borders and Cupid. The excitement there, inside. Face grimace disguised employment and temporality.
Plants escort you anxious buzzing, trying to snap podovhuvatymy hair cut sleeves. Nesluhnani curls jump-jump, frolic. You hold, and you are not pruchayeshsya.
And not the fact that you slaboduha, just behind the eyes are not accustomed. Not pryshylysya. Not stuck.
Plants hold your hand, give drink black coffee and give wilted daisies. You're grateful to them, you're in love. As you measure the cupid arrows. Along the tram brought home, stripped and left bruises on his chin. In short - life is good. Life prymostylos in you, in your hair, that would not dreamed, if not factories and their copies cloned Exchange, wrapped toys, chewed pieces of paper.
Factories sleep at your window, dreamy lullabies you sing. And again in the morning feed, hug, kiss in which - as able to take care of. And when you're lonely, you go into their arms. Vkladayeshsya to their knees - and feel safe while not paint someone black did not domalovuye your body from the inside.
