Вертай до себе опівночі,
на змочених травами каблуках
вчепилися літні відради,
мурахами влізли під шкіру.
Ніч у тобі застарілася,
спокоєм дихає вільно нарешті,
спокутуючи дивну залежність
від гойдалок у передмісті.
Дні розпадаються кубиком-рубиком
на кольорові фрагменти,
і залишивши усе на купі
знову шукаєш пігменти байдужості
у чорно-білих моментах кіно
з французькими титрами і доміно
в провулку розбещених буднів.
Гра не закінчена.
Тільки скалічені димом пересічні геймери
в літніх шатро перегукують.
Поки ти граєш,
він вдома спить,
гріючи дітям руки.