Ти завжди шукав шляхи, що ведуть тебе до світла:
Падав, помилявся ти і пускав себе за вітром.
Невблаганно йшли роки, збився рахувати спроби
Відмикати ці замки, та насправді, – небо в тобі!
Сім небес – вони в тобі:
Знизу – пекло, вище – рай.
Сім небес! Don’t look for me,
Не соромся, обирай!
Хто з тобою поруч був, до останньої людини –
Зрікся їх і проклянув, бо вважав, що в них причини,
Що навколо тебе світ, налаштований вороже,
Здавлює, немов граніт, і ніхто не допоможе.
Як навчитися тепер відрізнятись від істоти?
Із семи небесних сфер, так вважав ще Арістотель,
Твоє небо і зірки, вниз чи вгору по спіралі,
Обирати лиш тобі, куди рухатися далі.
Сім небес – вони в тобі:
Знизу – пекло, вище – рай.
Сім небес! Don’t look for me,
Не соромся, обирай!
Не соромся, обирай!