НІРВАНА БОЖЕВІЛЬНИХ
В ідилію, розписану сповна,
ми рахуватимемо в небі зорі —
в одній палаті край вікна,
хворобою одною хворі.
Заблудиться у серці хтивість,
розмай потоне в дивних нас,
таких без розуму щасливих,
забутих вічністю про час.
У тебе блуд, а я в склероз
лиш починаю знову жити,
крізь лікарняну звабу доз
щодня нову тебе любити.
А ти щоночі ходиш в сни,
у світ феєрій, в страх фатальний,
говориш, я тобою снив,
говориш, що приходив Сталін.
Таке життя без сліз і такту:
моя богиня, я твій вуду,
єдине жаль, і це по факту,
що завтра знов тебе забуду…
2010