НЕРВ
Весна вицвітала крізь вени,
мов тромбами крові загублена,
з землі проростаючи трупами,
неначе травою зеленою.
Розстріляна снайпером доля,
тілами країни залатана:
у матері очі заплакані
у батька погаснув погляд.
І світ, мов глибока пітьма,
і струни порвались натягненим нервом
за тими, кого вже нема,
за тими, котрі померли.
Це був мов глибокий наркоз,
прокинувся: тяжко і щемко —
зі знятою каскою згарищем ходить Шевченко,
неначе Христос.
2014
#Метрополь
© matevoshchuk