Як тобі розказати про тишу, котра захлинається
в темені ночі, як струм, що порушує сон,
все, що відходить – вже не повертається,
все – тільки мить або просто шаблон.
Гордість кімнатна на стінах розп’ятою
бачить суцільну холодну блокаду,
час розтікається поміж восьмою та десятою,
час – це найбільша чи примха, чи вада.
Порух миттєвий, відлуння від кроків:
дивне як спалах, таке ж і коротке,
десь за спиною, углиб коридору,
зразу повернешся – хтось заговорить,
ще раз повернешся – там нікого.
Я ж тобі димом простягнусь полями засніженими,
вкотре збрешу, що прокрався туманом –
мимоволі побачиш усі зарубцьовані рани,
і нові монотонні проріжеш.
Я ж тобі спокій порушу, що стихне і вже не прийде,
я ж тобі серце в руках принесу, що з грудей вже вирване,
не залишай мене, скільки часу
край прірви
мине
не залишай мене, просто вір мені:
я кохаю тебе.
2015