НІЖНІСТЬ
Давай поговорим про вічне,
до стін навмання притиснувшись,
вловивши мовчання зустрічні,
і подих самотній вдихнувши.
Шумить за вікном й барабанить.
В нас знову стривожена мряка
вдягає вчорашнє убрання —
промокне, змарудить і зм’якне.
Ти ж кажеш у вас завжди сонце,
і вітер покашлює глухо,
пече над усім горизонтом
знеможена вперта засуха.
По той бік мобільного дроту
чи, може, зв’язку стільникового
лиш дихає кожен неспокій
спустошено, важко, знервовано.
І тиша вляглась мимобічно
наскрізь, мов папір двохсторонній —
давай поговорим про вічне,
про наше, що серце розкроїть,
як ніжність спадає на плечі,
в повітря вливає свій трунок,
як в сутінках втомою тягнеться вечір,
а пам’ять торкає всі струни.
і як же, кохана, крізь відстань поранень
про вічне з тобою, щоб поряд й навпроти —
щоб більш не потрібно було все словами,
а тільки крізь спалахів кожного дотик…