▪▪▪
Ніч воскресатиме сонцем над ранок
в повені ніжних її очей,
темінь розчиниться страхітливим тираном,
спаленим стишеним зраненим –
ніч помиратиме ще,
доки стискатимуться у грудях
камені наші, як лютий чи грудень,
погляд її задумано-розтривожений,
наче вічність, котра триватиме мить
і триматиме,
і триматиме нашу несхожість,
і затремтить
нашим судомнопримхливим мовчанням,
нашою стертою пам’яттю, мов сліди –
це життя даруватиме лише чекання,
це життя проростатиме з води і тьми,
і згущатимуться хмари, як відьми,
забуваючись, повертатися назавжди
до холодних наскрізних пристаней,
до болючих як час тривань,
виринаючи з каліброваних виснажень
виливаючись з градусників наче ртуть –
нас залишених не знайдуть
нас залиш… лишень –
ми залита навіяннями мішень
серед викиднів камерних коливань
в радості і в горі
апріорі.
2015
© matevoshchuk