Давай, побудь мені коханкою,
такою ніжною, приємною…
Лікуй мої сердечні ранки,
і байдуже, що невзаємно!
Давай, побудь моєю втіхою.
Щоб зранку чи вночі… Не довго…
І порятуй мене від відчаю,
я буду прикидатися знедоленим.
Не розповім дружині я ні слова,
я не люблю, коли вона плаче.
Але я хочу, щоб ти завжди була готовою
хотіти мене і бачити.
І так, між іншим, я ніколи не піду із дому,
бо я надто люблю її очі.
Що?
Ти не будеш лікувати мою втому?
Чого ж ти, дівчинко, мене не хочеш?