6 хвилин – щоб випити всю каву,
7 хвилин – згадати поїзди,
та цього мені буде замало:
в цій кімнаті час – немов ріка.
2 хвилини – щоб згубити місяць.
Мить... І щастя десь нема.
Помовчи... Слова мене не тішать,
обертом від світла голова.
Зачекай, я хочу ще сказати, що насправді я давно жива.
3 хвилини – я лягаю спати.
Де твої обійми?
Їх нема.
За погоду обміняєш відчай,
півгодини – тільки тиша нам.
У руках твоїх загасла свічка.
Де твої всі мрії?
Їх нема.
За годину я згадаю казку,
щоб забути – треба півжиття.
Будь ласкавий дати свою ласку,
або викинь з мене це сміття.
5 хвилин поніжитись в обіймах…
Досить мріяти!
Насправді це був сон.
Час спливає воском божевілля,
звуки зливи й тиші...
в унісон.