Уяви собі потяг, у якому мільярд місць і вагонів – мільйон. Плацкарти, купе… Трохи далі люкси. І не забудь про незліченну кількість людей, які подорожуть цим потягом. Вони подорожують вже протягом неймовірно довгого проміжку часу. Хтось готується зійти на найближчій зупинці, хтось ще сидить у залі очікування, а хтось і донині блукає у своїх нездійсненних мрій та думок нескінченній долині. Просто через те, що одного дня згаяв час і залишився на пероні. Але не про цих людей веде розповідь моє перо, ні… Набагато цікавіше зазирнути всередину хоча б одного з вагонів. В кожного пасажира є своє місце призначення, до якого він добирається цим потягом. Невідомо зумовлена їхня поїздка лише до пригод потягом чи, можливо, в них були причини грунтовніші. Вони товаришують і сваряться, дружать, кохаються… Вони мають різні переконання, вони різних національностей, мають різні вподобання і на вигляд вони дуже різні теж. Єдине, що їх об’єднує – цей довбаний поїзд. І ми з тобою є його пасажирами, друже, теж.
Та, як і наші попутчики не можемо сказати напевно, що чекає на нас в кінці цієї мандрівки? Може винагородою для всіх нас стане райська благодать? Чи всі старання виявляться марними і ми не отримаємо нічого, крім страждань? Або ми не отримаємо взагалі нічого? Що, як раптом на нас чекає пустота і тиша? Але єдине, що у нас є це надія. Надія на те, що кожен з нас, будинок свій не дарма залишив. Займаючи своє місце у цьому ешелоні. І незалежно від висновку, який кожен зробить собі наприкінці пройденого шляху, дуже хотілося б, щоб число тих людей, які все ж пройшли цю дорогу, не стало стадом.
Imagine a train where a billion jobs and cars - million. Reserved seat coupe ... A little further suites. And do not forget the countless number of people who travel by this train. They travel for over an incredibly long period of time. Someone preparing to get off at the next stop, someone else is sitting in the waiting room, but someone still wandering in their unfulfilled dreams and thoughts endless valley. Just because one day zhayav time and remained on the platform. But for these people is the story of my pen, no ... Much more interesting look inside at least one of the cars. Each passenger has their destination to which it gets this train. Unknown caused their only trip to the adventure by train or perhaps they were the causes thoroughly. They are friends and quarrel, friends, making love ... they have different belief, they are of different nationalities have different preferences and appearance are very different too. The only thing that unites them - this fucking train. And you and I are his passengers, friend, too.
And as our poputchyky can not say for sure what awaits us at the end of this journey? Maybe the reward for all of us become heavenly grace? Are all efforts will be in vain and we get nothing but suffering? Or we do not get anything at all? What if suddenly we expect emptiness and silence? But the only thing we have is hope. Hope that all of us, my house is not for nothing left. Occupying a place in this tier. And regardless of the opinion that each make a late traversed path would love that the number of people who still have passed this way, there was no herd.
