Жінка, що йде, залишає йому квиток.
На квитку вже прострочені дати, немає поміток.
Він чує: під'їздом відлунює перший крок,
натомість десь в грудях зривається запобіжник
і повінь весняну розгулює в голові,
терпко дзвенить, як в контуженого солдата.
Що вже тоді має значення взагалі,
вона ж замастила відбитками кожен атом.
Він списує стіни, складаючи з літер код:
місто, відправлення, прізвище, без постелі.
Був час, вона зізнавалась, що поворот
до Львова майже тоді забезпечив її землею.
Колись вона рвала із пір'я йому листи,
казала, щоб там, на балконі, мостив гніздо.
Чекав її вдень і вночі на своїм посту
і не займав без неї кримське вино.
Так і лишилось розбите дзеркальне скло
міражем стрекозиних крилець леткого літа.
Пляма багряна ширилась рукавом.
Люди – не риби, куди-бо їм без повітря.
#Семантика_
The woman goes, leaving him a ticket.
At the ticket has expired date, no pomitok.
He hears: entrance echoes the first step,
instead, somewhere in the chest fuse breaks
spring flooding and walking in the head,
tart rings like a wounded soldier.
What is already important at all
she zamastyla prints each atom.
He writes off the walls, making the letters code:
city of departure, name, without bed.
There was a time, she admitted that turn
almost to the city then provided her ground.
When she tore feather him letters,
said that there, on the balcony, mostyv slot.
Waiting for her day and night in his post
and not held without wine.
So it was left broken mirror glass
mirage strekozynyh wings volatile summer.
Spot Crimson widened sleeve.
People - not fish for them anywhere without air.
#Semantics_
