Коли посаду смерті зайняла молоденька дівчина,
у комітеті виникла хвиля сумнівів,
яка згодом переросла у занепокоєння,
але тему замнули.
Просто спершу усіх зачепило,
що з'явилась загроза для старого устрою й ладу.
Наприклад, пенсійний вік підняли, а смертний - занизили.
Як тут навести баланс, адже пекло,
пекло - воно як нічний клуб: живе за рахунок клієнтів.
А тут комунальні на рай -
черги виросли,
з'явилась загроза для найстабільнішого у світі бізнесу.
Що молоді знають про збереження економіки?
Як довіряти смерті з наївними поглядами
і святими поривами?
Натомість склалося непогано.
Усе врятували юнаки і хлопчики.
Молода Смерть полюбила торкатися їхньої шкіри,
Їхніх гарячих легень і сердець,
наповнених шкодою звичок, патріотизмом
та іншими небезпечними сумішами.
Смерть казала, ось як! вони дихають - як завмирають -
Це ж найгарніше, що є на землі, найрідніше, що у батьків -
як до них
не торкнутися?
Шкода, що хлопчики не могли перенести аж надто
закоханих доторків смерті.
Врешті, у пеклі розслабилися,
про черги перестали згадувати взагалі,
рай відмінив податки.
Практика показує,
до нових традицій епохи звикають повільно,
хай і з якимись пожертвами -
але звикають завжди,
і в усіх комітетах.
Когда должность смерти заняла молоденькая девушка,
в комитете возникла волна сомнений,
которая впоследствии переросла в беспокойство,
но тему замнулы.
Просто сначала всех задело,
что появилась угроза для старого устройства и порядка.
Например, пенсионный возраст подняли, а смертный - занизили.
Как здесь привести баланс, ведь ад,
ад - оно как ночной клуб: живет за счет клиентов.
А здесь коммунальные в рай -
очереди выросли,
появилась угроза для стабильного в мире бизнеса.
Что молодые знают о сохранении экономики?
Как доверять смерти с наивными взглядами
и святыми порывами?
Зато сложилось неплохо.
Все спасли юноши и мальчики.
Молодая Смерть полюбила касаться их кожи,
Их горячих легких и сердца,
наполненных вредом привычек, патриотизмом
и другими опасными смесями.
Смерть говорила, вот как! они дышат - как замирают -
Это же красивое, что есть на земле, родное, что у родителей -
как к ним
не затронуть?
Жаль, что мальчики не могли перенести слишком
влюбленных прикосновений смерти.
Наконец, в аду расслабились,
об очередях перестали вспоминать вообще,
рай отменил налоги.
Практика показывает,
к новым традициям эпохи привыкают медленно,
пусть и с какими пожертвованиями -
но привыкают всегда,
и во всех комитетах. Смотрите также: | |
