Ламані мої почуття услід за вітрами тіні нервово пливли
Твоїх пальців слід зник з моїх долонь, поки ми так стрімко тікали від мли
В нас не було сну, свідків і мостів, щоб по них вертатися в темряву злив
Неспокійний я, несмілива ти, кликала з тобою лишитись та
Я не хтів... я - полетів
У повітрі наш розливався сум, стигла у воді наша дивна печаль
Скільки було тих, хто придумав біль і перетворився на тишу і жаль
Ти чекала сніг, ти жадала хмар, ти, напевно, прагла уникнути слів
Наче уві сні, майже навесні, може все й здійснилося б знов, але
Я не хтів... я - полетів
Позабутими в сутінкових снах тихими словами розписані ми
Загубили все, дарували всім, собі не залишивши навіть зими
І нестримно, мов ураган зірок, час зірвати з нас всі покрови хотів -
Я благав: не йди, я молив: лишись, але зникла ти, розчинилася.