Коли моя бабуся вирушала навідати свою маму, вона відводила на це три дні. Один день ішов, щоб добратися туди на бричці, запряженій кіньми, ще один — аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи у саду, і третій день — на дорогу назад.
Коли моя мати їздила до своєї мами, то їй потрібно було два дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило з пересадками, приїжджала того ж дня під вечір. Мама розповідала бабусі останні вісті, вислуховувала новини навзаєм і наступного дня від’їжджала.
Мені, щоб провідати свою маму, потрібно лише пів години. Я приїжджаю автом, затримуюся у неї десять хвилин і поспішаю назад, бо діти нудяться, а я, як завжди, не встигаю зробити закупи у супермаркеті.
Коли моя дочка приїде мене відвідати, скільки часу їй це займе?
Колись у селі чоловіки і жінки здибалися біля джерела, розмовляли, обмінювалися думками, допомагали один одному, коли наливали воду до відер, дзбанів і баклаг. На зворотньому шляху, ідучи поволі зі своєю ношею, кожен мав час і спокій, щоби подумати і навіть помолитися.
Потім до будинків провели воду і відпала потреба кудись виходити. Усе стало зручніше. Але нам бракує осіб, з якими можна було б поговорити, як і часу на те, щоб подумати.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі» When my grandmother went to visit her mother, she took three days off. One day he went to get there on a horse-drawn cart, another to tell and hear the latest news, sitting a little in the kitchen, and a little in the garden, and a third day on the way back.
When my mother went to her mom, it took her two days. She traveled by train and, if she was lucky with the transplant, she arrived that evening in the evening. Mom told her grandmother the latest news, listened to the news in the news, and left the next day.
It only takes me half an hour to visit my mom. I arrive by car, linger for ten minutes and hurry back, because the children are bored, and as always, I do not have time to shop at the supermarket.
When will my daughter come to visit me, how long will it take her?
Once in the village, men and women were flocking to the spring, talking, exchanging thoughts, helping one another when they poured water into buckets, jars and eggplants. On the way back, walking slowly with their burden, everyone had the time and peace to think and even pray.
Then the water was brought to the houses and there was no need to go anywhere. Everything became more convenient. But we do not have enough people to talk to, as well as time to think.
From Bruno Ferrero's 365 Short Stories for the Soul Смотрите также: | |
