Молода жінка поверталася з роботи додому автом. Вона вела дуже обережно, бо машина ж новісінька, лише вчора придбана завдяки ощадливості чоловіка, який відмовляв собі у багатьох речах, аби купити саме цю модель.
На запрудженому перехресті жінка на хвильку розгубилася і — цього виявилося досить, аби бампером врізатись у машину попереду.
Жінка розплакалася. Як їй пояснити чоловікові те, що сталося?
Водій другого авта поставився до неї з розумінням, але пояснив, що потрібно записати номери водійських посвідчень одне одного та інші дані.
Жінка стала шукати у пластиковій торбинці свої документи. Звідти випала якась картка.
На картці характерним почерком чоловіка було написано: «Коли щось трапиться — пам’ятай, сонце, що я кохаю тебе, а не авто!»
Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші люди, а потім все інше. Ми-бо стільки робимо для предметів, авт, будинків, організацій, матеріяльного забезпечення! Якби то стільки часу й уваги ми присвячували людям, світ був би інший.
Ми повинні знайти час на те, щоб вислухати одне одного, щоб подивитися одне одному в очі, щоб разом поплакати, посміятися, поспівчувати, погуляти...
Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло...
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі» Молодая женщина возвращалась с работы домой автом. Она вела очень осторожно, потому что машина же новенькая, только вчера приобретена благодаря бережливости человека, который отказывал себе во многих вещах, чтобы купить именно эту модель.
На запружены перекрестке женщина на минуту растерялась и - этого оказалось достаточно, чтобы бампером врезаться в машину впереди.
Женщина расплакалась. Как ей объяснить мужчине, что случилось?
Водитель второго автомобиля отнесся к ней с пониманием, но объяснил, что нужно записать номера водительских удостоверений друг друга и другие данные.
Женщина стала искать в пластиковой сумке свои документы. Оттуда выпала какая карточка.
На карточке характерным почерком человека было написано: «Если что-то случится - помни, солнце, я люблю тебя, а не авто»
Нам стоит все время об этом помнить важные люди, а потом все остальное. Мы-то столько делаем для предметов, автомобилей, домов, организаций, материального обеспечения! Если бы это столько времени и внимания мы посвящали людям, мир был бы другой.
Мы должны найти время на то, чтобы выслушать друг друга, чтобы посмотреть друг другу в глаза, чтобы вместе поплакать, посмеяться, посочувствовать, погулять ...
Только это заберем к Господу. Себя и свою способность любить. Не мебель, не одежда, не плоть ...
Из книги Бруно Ферреро «365 коротких историй для души» Смотрите также: | |
