Am F C Em
В цьому полі нас не так і багато лягло,
Наші рани сховало січневе багно.
Сніг впивався у тіло, мов битий кришталь,
Я не зрадник, я лиш намагавсь захистити свій край.
Так в чому ж мій злочин?
Хіба це провина – любити рідну країну?
Болю не стало, крові не мало,
Хоча і не давлять на груди хрести.
Сходить сонце, та світанки нам стали чужі,
Кулі в грудях, лишили лиш плями іржі,
Наші мрії мають криваві сліди,
Ми не знали про тебе, хотіли щоб вільним був ти.