Якщо бути поруч, то забагато світла.
Але якщо хочеться, прошу тебе...
Відступи мій простір,тут до біса затишно.
Тільки не зникай далеко, не забувай щодня дихати мені на вухо.
Щоб я могла не відкривати очі і знати, що ти не покинеш.
Будь наді мною, щоб тяглася до тебе, шукаючи рівності і тікала від манірності й зарозумілості.
Будь кращим. Під три чорти викинь ті свої ідеали. Вони не дорожчі від щирої істинності.
Тисячі думок і жодної раціональної.
Боюсь із надто чуйної стати маргінальною.
Будь вищим, але не літай, як я.
Бо як ми зустрінемося, якщо обидва будемо залежати від вітру?
І дозволь любити тебе мовчки, ти ж знаєш цю жіночу гордість.
А сам тепло дихай мені на вухо, бо я замерзаю від цього холодного вітру без раціональності.
To be there, then too light.
But if you want, I ask you ...
Derogation my space here damn comfortable.
Just do not fade away, do not forget to breathe every day in my ear.
That I could not open my eyes and know that you will not fail.
Anyone over me that you ran to seeking equality and fled from the affectation and arrogance.
Any better. Hell throw out their ideals. They are not more expensive than genuine truth.
Thousands of thoughts and no sound.
I'm afraid of too sensitive to become marginal.
Any higher, but not fly like me.
For as we meet, if both will depend on the wind?
And let love you in silence, you know this woman's pride.
A very warm breathe in my ear, because I'm freezing cold wind from that without rationality.
