У вікні тінню ходить спомин з темних глибин. А в мені повінь весняних вод ломить береги-повіки. Нема нічого, що було б навіки!
Серце, Сонце. Брати мої, сестри мої, друзі мої, пам"ятайте дні сумні. Парафіном, не воском, смердять покаянні свічки. Я не вірю, що доля пробачить. Я вірю, що я - сама доля.
Зажура. Занурила в спогад серце моє. Зажура. Все, що болить, не чуже, а своє. Зажура. Але там, звідки світло летить, там біжу я. Там біжу я.
В окне тенью ходит память из темных глубин. А во мне наводнение весенних вод ломит берега - века. Нет ничего , что было бы навеки !
Сердце , Солнце . Братья мои , сестры мои , друзья мои , памяти " Помните дни печальные . Парафином , а не воском , воняют покаянии свечи. Я не верю, что судьба простит. Я верю , что я - самая судьба.
Печаль . Погрузила в воспоминание сердце мое. Печаль . Все , что болит, не чужое, а свое. Печаль . Но там , откуда свет летит , там бегу . Там я бегу .