А я міг би бути поетом, ловити моменти натхнення і вірити в осінні депресії, римувати лікерні спогади, малювати галерею із власних снів.
А я мав би посміхатись частіше, забуватись в нічних маревах і писати хепіенди. Натомість проектую власну Малену, жінку запаху диму і кольору мокко, незриму Глорію з очима прозорими…
А мені б до ранку дочекати, не захворіти твоїми простудами, не заснути, не задихнутись, не промокнути…
Цей дощ не надовго, цей дощ назавжди.
А ти залишся слідом помади на запясті,
важкою тінню на стомлених плечах…
Я гублюсь, пручаюсь, ламаюсь,
і будуючи міцні стіни любові,
мимоволі стаю заручником своєї ж неволі…
Оголююсь тут перед вами,
за іронією ховаю фаталізм…
Заваривши гущу фрустрацій, випиваю їх залпом, і вдивляючись в сліпоту, намагаюсь перекричати тишу.
Не плутай: самобутність свободу самотність,
тулись до ран моїх, цілуй покусані губи,
знаєш, інколи обман звучить значно чесніше за правду.
І як захочеш піти, тоді краще – стріляй,
але патронів завжди буде замало…
I would be a poet, catching moments of inspiration and believe in the autumn depression rhyme liqueur memories to draw a gallery of their dreams.
I would smile more often forgotten in the haze of the night and write hepiendy. Instead, design your own Malena wife smell of smoke and mocha color, invisible Gloria eyes transparent ...
And I would dochekaty am not ill thy cold, do not sleep, do not suffocate without getting wet ...
This does not rain for a long time, the rain forever.
And you followed Stay lipstick on the wrist,
a heavy shadow on the weary shoulders ...
I'm lost, pruchayus, lamayus,
and building a strong wall of love
unwittingly become a hostage of his own captivity ...
Oholyuyus here before you,
ironic fatalism hide ...
Zavaryvshy thick frustrations, their drink in one gulp, and looking into blindness, trying to drown the silence.
Do not confuse: originality freedom loneliness,
tulys to my wounds, kiss bitten lips,
you know, sometimes deception sounds much more honest truth.
And want to go, then better - shoot,
but patrons will always not enough ...
