Дивишся на неї і думаєш: хто вона,
чому стала саме такою,
які події цьому зарадили і чому не зустрів її раніше,
коли, вона, ймовірно, була ще зовсім іншою?
Чим вона живе і чого чекає,
що любить і чого не може терпіти,
чи палить: як часто і навіщо?
Які її основні принципи та найзаповітніші мрії,
чи буде відповідати на твої запитання і чи взагалі тобі вірить?
Тобі цікаво, чи планує свої координати,
чи має якийсь план чи намір,
чи бодай формулу власного щастя.
З практичного, що любить: чай чи каву,
довгі нічні розмови чи терпкі мовчання,
як переживає холодні ранки
і чи потрібні їй твої зізнання.
А вас попереду чекають довгі списки:
пропущені трамваї, нічні повернення і прогулянки пішки,
некомпостовані квитки та абонементи, туристичні магніти і відкритки,
плакати улюблених гуртів і спільні молитви, телефонні рахунки, історії переписки.
А потім вона скаже, що її більше не зачіпають твої вірші,
не хвилюють сутінки і не заводять недопиті ковтки вина,
скаже, що вини ТВОЄЇ в цьому нема
і що на неї не діють доторки і твій голос,
і поки трамвай ітиме по колії,
ти уважно ловитимеш її погляд,
щоб поволі, втрачаючи розум,
дійти до того, що
ми з одними вдаємо, що у щось віримо, з іншими залишаємось холодними звірами,
у цьому немає ЇЇ вини, вона вийде на наступній зупинці,
вона пройде повз образи і зради, синці і шрами,
вона пройде все, щоб більше не каятись в храмах.
Вона збереже гордість, щоб більше ніколи не оббивати чужі пороги,
у неї немає часу на тебе, у тебе немає часу на цю прохолоду.
Ти ж завжди змушував себе забувати дорогу,
зрештою, як усім порядним поетам, тобі личить вранці зникати за рогом. Смотришь на нее и думаешь: кто она,
почему стала именно такой,
события этом помогли и почему не встретил ее раньше,
когда, она, вероятно, была еще совсем другой?
Чем она живет и чего ждет,
что любит и чего не может терпеть,
курит: как часто и зачем?
Каковы ее основные принципы и самые заветные мечты,
будет отвечать на твои вопросы и вообще тебе верит?
Тебе интересно, планирует свои координаты,
имеет какой-то план или намерение,
или хотя бы формулу собственного счастья.
С практической, что любит: чай или кофе,
длинные ночные разговоры или терпкие молчания,
как переживает холодные утра
и нужны ли ей твои признания.
А вас впереди ждут длинные списки:
пропущенные трамваи, ночные возвращения и прогулки пешком,
некомпостовани билеты и абонементы, туристические магниты и открытки,
плакаты любимых групп и общие молитвы, телефонные счета, истории переписки.
А потом она скажет, что ее больше не затрагивают твои стихи,
не волнуют сумерки и не заводят недопитые глотка вина,
скажет, что вины ТВОЕЙ в этом нет
и на нее не действуют прикосновения и твой голос,
и пока трамвай пойдет по пути,
ты внимательно ловить ее взгляд,
чтобы медленно, теряя разум,
дойти до того, что
мы с другом делаем, что в то верим, с другими остаемся холодными зверями,
в этом нет его вины, она выйдет на следующей остановке,
она пройдет мимо образы и измены, синяки и шрамы,
она пройдет все, чтобы больше не каяться в храмах.
Она сохранит гордость, чтобы больше никогда не обивать чужие пороги,
у нее нет времени на тебя, у тебя нет времени на эту прохладу.
Ты же всегда заставлял себя забывать дорогу,
впрочем, как всем порядочным поэтам, тебе идет утром исчезать за углом. Смотрите также: | |
