де ти? звідки має подути вітер
звідки мають птахи прилетіти
мені принести щось хороше настільки
аби чекання солодшим стало на йоту
щоб я не здалась
щоб я ані кроку із місця нашого не ступила
милий
я так втомилась …
я так хотіла..
побудувати міцніші мости, що між нами грізно
проламуються день за днем, щоб не стало пізно…
я дарма лиха, я дарма залізна
ніжно…
тільки ти вмієш бути вірним
вмієш брати легко, відпускати – гідно
і давно пора
фарбувати в білий прапор свій…
мій єдиний,
я така смішна, коли прагну миру
я така твоя, коли ти щасливий
дивно…
ця весна така ще холодна, зимна
ще така чужа і тому нестримно
дмухає в мене сум, та вона не винна…
винна – тут тільки я,
бо хіба не видно?
я сама собі завдаю страждань, тонко і безупинно
що таке любов?!
коли ти щоденно
спокою просиш, та знов
все перевернуте ніби вверх дном…
завжди так мало слів,
завжди так мало розмов
в кого не без вузлів?
в кого не без дощів?
в кого не без цього…?
Ірина Мороз