А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом.
Диявол, Маріє, керується єдиним правилом:
він вводить тобі під шкіру мед і олово,
він пришиває тобі до тіла своє серце й голову.
Ходи тепер з його головою, дивися його очима.
Лови тепер сонце в небі, думай, у чому причина.
Все одно нічого не зрозумієш, нічого не упіймаєш.
Залишишся з тим, у що віриш, себто із тим, що маєш.
Диявол, Маріє, — чорний кравець із Бронкса,
в легені йому залито вогонь, в очах його тане бронза,
шиє святкові костюми, виміряє коштовну тканину,
влаштовує перестрілки й вуличну різанину.
Приводить до себе вночі золотих китаянок,
топить в затоці їхні тіла на ранок,
вкладає тобі до рук пакунки й ранкову пресу,
просить віднести, записує на шпалерах адресу.
І я, Маріє, розносив спраглим ці передачі,
ці невагомі згортки, ці конверти гарячі,
зношував серце під улюбленою футболкою,
пробивав собі шкіру його циганською голкою.
Але мене завжди рятувала твоя увага,
тримала твоєї любові липнева спрага,
боронили твої дерева, що снігом покрилися,
наповнювала теплом родимок твоїх кирилиця.
Диявол, Маріє, не знає, що має робити з нами,
з нашими голосами, з нашими снами.
Він має справу з шовком, він тримається суші.
Що йому наші біди, що йому наші душі?
Йому ніколи не знати, як ламається голос
від розмов із тобою, як висихає горло
від того, що ти мовчиш, як виростають рослини
й гояться шрами від твоєї світлої слини.
Що він може знати в своїй майстерні?
Наші співи для нього — такі нестерпні.
Наша запеклість для нього — така противна.
Відсутність віри для нього особливо дивна.
А зараз я раскажу як сустракаўся з д'яблам.
Д'ябал, кіруецца одным адзіным правілам:
ён уводзіць табе пад скуру мёд і волава,
ён прышывае сваё сэрца і галаву.
Д'ябал, - чорны кравец з Бронкса,
ў лёгкія агонь у вачах растае бронза,
шые касцюмы, памерае тканіна,
задавальняе перастрэлкі разню.
Прыводзіць да сябе ноччу кітаянак,
топіць у заліве іх цела на раніцу,
ўкладвае табе ў рукі пакеты і прэсу,
просіць аднесці,
Д'ябал, Марыя, не ведае, што павінен рабіць з намі,
з нашымі галасамі, з нашымі снамі.
Ён мае справу з шоўкам, ён трымаецца сушы.
Што яму нашыя беды, яму нашы душы?
Што ён можа ведаць у сваёй майстэрні?
Нашы песні для яго - такія невыносныя.
Наша лютасьці для яго - такая адваротная.
Адсутнасць веры для яго асабліва дзіўная.
А сейчас я расскажу тебе, как встречался с дьяволом.
Дьявол, Мария, руководствуется единственным правилом:
он вводит тебе под кожу мед и олово,
он пришивает тебе к телу свое сердце и голову.
Иди теперь с его председателем, смотри его глазами.
Лови теперь солнце в небе, думай, в чем причина.
Все равно ничего не поймешь, ничего не поймаешь.
Останешься с тем, во что веришь, то есть с тем, что имеешь.
Дьявол, Мария, - черный портной из Бронкса,
в легкие ему залито огонь, в глазах его тает бронза,
шьет праздничные костюмы, измерит ценную ткань,
устраивает перестрелки и уличную резню.
Приводит к себе ночью золотых китаянок,
топит в заливе их тела на утро,
вкладывает тебе в руки пакеты и утреннюю прессу,
просит отнести, записывает на обоях адрес.
И я, Мария, разносил жаждущим эти передачи,
эти невесомые свертки, эти конверты горячие,
снашивал сердце под любимой футболкой,
пробивал себе кожу его цыганской иглой.
Но меня всегда спасала твое внимание,
держала твоей любви июльская жажда,
защищали твои деревья, снегом покрылись,
наполняла теплом родинок твоих кириллица.
Дьявол, Мария, не знает, что должен делать с нами,
с нашими голосами, с нашими снами.
Он имеет дело с шелком, он держится суши.
Что ему наши беды, ему наши души?
Ему никогда не знать, как ломается голос
от разговоров с тобой, как высыхает горло
от того, что ты молчишь, как вырастают растения
и заживают шрамы от твоей светлой слюны.
Что он может знать в своей мастерской?
Наши песни для него - такие невыносимые.
Наша ожесточенность для него - такая противная.
Отсутствие веры для него особенно удивительна.
А сейчас я раскажу как сустракаўся с Дьябло.
Дьябал, кируецца одным адзиным правило:
Ён уводзиць табе пад Скура мёд и вопил,
Ён прышывае Сваё сэрца и галаву.
Дьябал, - чорны кравец из Бронкса,
ў лёгкия агонь в вачах растае бронза,
шые касцюмы, памерае тканина,
задавальняе перастрэлки разному.
Прыводзиць да сябе ноччу китаянак,
топике в Заливе их цела на раницах,
ўкладвае табе ў руки пакеты и прэсу,
просеке аднесци,
Дьябал, Мары, а не ведая, што павинен рабица с нами,
с нашыми галасами, с нашыми нами.
Ён имеет дело с шоўкам, Ён трымаецца сушы.
Што яму Нашы беды, яму Нашы душы?
Што Ён можа ведаць в Сваё майстэрни?
Нашы песни для яго - таки я невыносныя.
Наша лютасьци для яго - такая адваротная.
Адсутнасць веры для яго асаблива дзиўная. Смотрите также: | |
