Сімнадцяте століття, Європа, злам епох
В палаці у ночі лунає тихо голос двох
Король на троні біля нього поряд блазень
цей вже останній, решта мертві або вязні
обидва добре знають про що буде розмова
король набрав повітря і зараз мовив
любий товаришу, послухай я прошу
ти вірним мені був від тебе правду завше чув
скажи чи правильно чиню чи гідний я чину
згідно чинних норм згідний ти чи ні я не почув
шут усміхнувся але посмішка пропала
із нотками сарказму уста таке сказали
ех мій королю як твоїй не коритись волі
в ролі жертви долі в тебе ніби на долоні
тернову дав дорогу згину у полоні болі
така жорстока доля як у шутів знайомих
така судьба вже моя як і шутів знайомих
колись згадай же мої усі діяння добрі
як щирі жарти гомоніли в твому дворі
як твою душу веселив в годину лиху
і спускав з небес коли твоя буяла пиха
якщо із двох речей мені потрібно обирати
краще прямо зараз вмерти ніж в кайдани стати
на це король зітхнув і ковтнув суху слину
замкнув старечі очі кинув мову огняну
Зла на мене не тримай тебе я поважав
але із новим часом такий уже устав настав
тримати блазня у дворі більше не модно
ти забагато знаєш аби ходити вольно
на цьому слові гукнув в кімнату палача
все зупинилось і була тільки тишина
гострим помахом меча впала голова з плеча
була людина і тут її уже нема
на другий день народ облетіла лиха новина
не стало короля то ж плакала уся країна
цікаво знати що справді у ту ніч відбулось
може король це шут а другого там і не було?
