Кричу свої питання –
Та небеса не чують плач.
Попіл наших мрій
Повільно падає вниз,
А ти дивишся вверх,
Питаєш - "Навіщо? За що?" -
- Відповіді нема…
Так все розставило життя
Не все, не все збувається.
А під моїм лицем
Тільки голі кістки,
А мої вуста
Змовкнуть назавжди.
Це життя! І нема до нас
Нікому діла
Це життя - буде так
До труни, до кінця.
Вірю я у пекло на землі.
Бо ти не повірив вже мені
Хей ти, навіщо казав -
"Позбудься себе!" -
Тільки в снах
Ми зустрінемось…
Непрошені і гіркі
Вони залишились мені.
І де ж це все, про що я мрію
Але все ж таки я вірю