Я бачу звірів, вони в людській подобі
Шкірять зуби, з готовністю вчепитись в горло
Готові рвати плоть, і пити кров гарячу
У їх очах горить вогонь
Жаркий вогонь, що спопеляє
Не той це жар, що гріє душу
Теплом цим не зігріти серця...
Їх крик – то рев, що йде відлунням
Від стін із каменю і сталі
І та луна бентежить тишу...
Їх манить страх, притягує до тебе.
Їх погляди голодні
Спиняються на тому, хто слабкий,
Кому не досить сили щоб спинити.
То зграя, що кружлятиме навкруг,
Допоки не зустрінеться їм рівня
Допоки хтось не скаже слова їм
На зрозумілій для них мові...
Не обпече розжареним залізом...