А, можливо, ти іншого любиш?
І для нього будуєш храм?
А якщо це все помилка, чуєш?
А якщо не судилось нам?
Я занадто кваплю події,
Не в взаємності навіть річ.
Може ти не така, як я мрію?
І все зникне, як пройде ніч?
Може краще не бачитись зовсім?
Вже залишимо все отак.
І тоді, як настане осінь,
Ти зігрієш мене в думках.
Я віршів напишу багато,
Ти читатимеш… може й ні.
І не буде ніяка втрата
Тягарем на моїй душі.
І не буде вже більше болю,
Обіцяю, не буде сліз!
Та чому, та чому тобою
Я хворію і бачу скрізь?
Сумніваюся дні за днями,
Обмірковую всі шляхи…
А, можливо, для мене храми?
А, можливо, для нас дахи?
І навмисне зійшлись події,
Що судилося нам зійтись?
Як же сильно ця думка гріє!
Як би нею не обпектись!