Свою долю конотопським відьмам в карти програв,
По Чумацькому шляху босоногий ступав.
Півзатоптану квітку із багна підібрав,
На Різдво Господнє до вертепу пристав.
Доведеться мандрувати – я на південь конем,
Коров’ячими стежками за сліпим кобзарем.
До таврійського степу, до татарських скель.
Де ще прірви пам’ятають дзвін бусурманських шабель.
Але ж на них: Пугу, пугу – козаки з лугу...
На коліна припасти заховатись в траву,
Запалити від сонця стару люльку свою.
Полетіти бджолою до гори над Дніпром.
Розтектися балками, волов’їм молоком.
Гей-га, затріщить лелека, гей-га, полетить далеко...
Гарцювати на герці всім гуртом на горі,
Де танцюють закохані в степ журавлі.
Запливти в дикі плавні, забуритись в байрак,
Поки біг – був заможнім, зупинився – бідняк.
О-го – верби та тополі, го-о, навпомацки до волі...
З Базавлука сон суне, кучугури мина,
Нагадає шуліка, що ковила розцвіла.
Назбирати зірок з неба – до дірявих кишень,
До гори в Підгородне, до Самари – в Кільчень.
А там в ночі русалка залоскоче,
А там в ночі лишенько дівоче...
0-о, Дажбог та Ярило, О-о, сум дощами намило...
