Палаючий серпень
Засвітить колосся
і я зрозумію,
що гарно жилося
Безмежнеє поле
Переді мною.
Життя прожити...
Одвічную пам`ять
Не скриєш під одяг,
Допоки не спалиш
Просвітлений Розум.
І легше тим бравим,
Хто вільний від бога
дурному не скучно...
хто б взяв за руку,
був поруч тебе.
хто б міг забути про себе.
сумно лишатись,
боязно вірить
може, мене ніхто не зрозуміє.
Палає серпень,
А я блукаю
І не втішає
Ніяке небо.
Хоч сонце світить,
Хоч зорі ясні,
Але журба –
Моє справжнє щастя.