Гостре лезо по блакитних венах.
Закликаю недоступний рай.
Загубився в довгих сценах,
Шукаючи щастя любий край.
Все найкраща мені не дається.
Утікає, як час, в небуття.
Комусь прихильно віддається,
Мене ж вбиває це життя.
Куди побігти щоб втекти?
Замучило безглузде це скитання!
А де ж той спокій віднайти???
Куди не глянь – всюди ті страждання!
Красою ще не сплачені борги.
Бо розум занадто сильно мріяв.
Розпочинайте, скоріше, ті торги,
До фарт пекельний радо діяв…
Ми вільні люди в клітці,
І тішимося, бо її не бачим.
Піди, скажи, старенькій тітці,
Що ми у гречку радо скачим!
Звісно, ти не скажеш, мій герою.
Ти не відриєш правди, промовчиш.
Бо здаючись так швидко і без бою,
Ти по життю жорстокому промчиш.
A sharp blade in blue veins.
I call paradise available.
Lost in long scenes,
Seeking happiness beloved land.
All the best to me is not given.
Flee as time, into oblivion.
Someone graciously given,
I also killing a life.
Where to run to escape?
This tortured senseless sojournings!
And where is the peace of mind to find ???
Wherever you look - everywhere the suffering!
Beauty has not paid the debt.
For the mind too much dreaming.
Start Rather, those auctions
By luck gladly acted hell ...
We are free people in a cage,
And happy, because it is not of visible.
Go tell an old aunt,
What we gladly jumps in buckwheat!
Of course, you do not say, my hero.
You do not vidryyesh truth, silence.
For surrendering so quickly and without a fight,
You promchysh ill for life.
