Ледве посунеться темна завіса зі сходу,
Твоя кава гаряча пройде такий звичний маршрут.
Ти чуєш – вони знову тут, і дихають в спину;
Голодні, натаскані пси, ну майже як ти,
Все нема їм покою. То що, ти їм лишиш
Можливість ковтати хоч пил за собою?
Як же високо ти, - дотягнутись не сила.
Тільки не поламай свої зношені крила.
Як же високо ти, - не дістати нікому,
Тільки не забувай, як повертатись додому одному.
Ніч тобі знов подарує одягнену в шкіру
Невибагливу втіху. Забудуться всі імена
Від пляшки дурного вина перебитого в піну.
А завтра ті самі слова почує нова,
І буде з тобою. Та кожну таку
Світанок ховає десь там, за спиною.
Як же високо ти, - дотягнутись не сила.
Тільки не поламай свої зношені крила.
Як же високо ти, - не дістати нікому,
Тільки не забувай, як повертатись додому одному.
Де би тебе не застали холодні тумани,
Перед чим не стояв би – знайдуться у тебе ходи
В джерела живої води, де й береш свої сили.
І знає один тільки Бог, точніше ви вдвох,
Якою ціною ти платиш за те,
Аби залишити й цю гру за собою.
Як же високо ти, - дотягнутись не сила.
Тільки не поламай свої зношені крила.
Як же високо ти, - не дістати нікому,
Тільки не забувай, як повертатись додому одному.
Як же високо ти! (4рази)
Високо ти…
