На білій постілі лишився сніг
Між нами знов пронісся вітер
Сколовши серце гостротою слів
Згубивши кожного в своєму світі
Тепер шукаю у відлунні фраз
Вчорашні дні й минулі ночі
Здається цей світ пройшов крізь нас
А час застигши впав на плечі
Я знаю лякає недосяжність мрій
Втомила буденність, сірості рутина
В отруті темній втопила сни
А денне сонце хмарами закрила
Та певна не згасне той вогонь в очах
Що міцно нас тримає разом
І навіть крізь холодний лід образ
Проллється пристрасть
І ми запалим небо, знов
Зі свіжих ран відростим крила
І ми застиглу збудим кров
Цієї ночі рай відкриєм
© Геннадій Москаленко