Там вдалині виднокіл сміється вогнем Тут уночі розквітає вибухом твердь Доки ми маримо небом, ми не живем Доки спимо, ми не вільні бачити смерть
Наші боги пам'ятають темні часи Ми офіруємо сльози, зерна і плоть Ми віддаємо їм ймення і голоси В тиші нас легше на порох перемолоть
День нам майбутнє кістками вистеля Давні борги нам належить повернуть Наприкінці залишиться тільки земля З неї прийшли і у неї держимо путь
In the distance, the horizon laughs with fire Here at night the fortress blossoms with explosion As long as we dream of heaven, we do not live While we sleep, we are not free to see death
Our gods remember the dark times We offer tears, grains and flesh We give them names and voices In silence it is easier to grind us to dust
The day is our future with the bones of the bed We have to repay long-standing debts In the end, only land will remain They came from her and we keep our way