До війни він вальси грав дівчатам,
На селі був перший гармоніст.
І коли вернувся в сорок п'ятім,
То й гармошку у село приніс.
А село журилося й співало,
Плакало й сміялося село.
І чужа гармошка в клубі грала,
Бо Ілька у клубі не було.
І чужа гармошка в клубі грала,
Бо Ілька у клубі не було.
Він сидів схиливштсь на долоню,
Згадував і думав і мовчав.
Звідтіля з долини, з оболоні
Віяв вітер - духом верби драв.
А між верб ледь видима здаля
Провисала над водою кладка.
Скільки раз чекав на ній Ілля
Своє щастя, своє горе Настку.
Ех! сльоза сповзає на щоку
І образа серце пропікає.
Через кладку хата, де гойдає
Його Настя не його дочку.
Він мовчить, сидить біля вікна,
Самокрутку крутить туго й важко.
Що ж топтала долі на війна,
Та в дитини мусить бути батько.
І встає Ілько, гармонь бере,
Стежкою спускається на кладку.
І зникає, тане між дерев,
Тільки чути за вікном трилядку.
...і зникає, тане між дерев,
тільки чути за вікном трилядку...
...тільки чути за вікном трилядку...
