Двійко дитячих очей
Їх помирити хотіли.
Як вони тускло синіли
Двійко дитячих очей.
Як вони тускло синіли
Двійко дитячих очей.
Він свої речі збирав,
Біла сорочка упала.
- Татку, - дитина сказала,-
Нащо ти речі зібрав?
- Татку, - дитина сказала,-
Нащо ти речі зібрав?
Він зупинився на мить,
Ніжно і гірко всміхнувся.
Потім нараз повернувся,
Став нерішучим на мить.
Потім нараз повернувся,
Став нерішучим на мить.
Слово шукав - не знайшов,
Руку поклав на голівку,
Глянув із болем на жінку.
Рушив, а слів не знайшов.
Глянув із болем на жінку.
Рушив, а слів не знайшов.
Клацнули двері за ним,
Жінка услід заридала.
- Мамо, - дитина сказала,-
Не побивайся за ним.
- Мамо, - дитина сказала,-
Не побивайся за ним.
Двійко дитячих очей
Довго журитись не вміли.
Що вони ще розуміли
Двійко дитячих очей.
Що вони ще розуміли
Двійко дитячих очей.
