тієї клятої зими, коли вона до мене повернулась
десь на іншому материку почались сильні грози
я тоді не зовсім й зрозумів, що взагалі відбулось
та нарешті розповідаю про неї вголос
(у мене не залишилось слів для прози)
вона каже, що янголи залишають їй послання на моєму вікні
а я, якщо чесно, краще б ніколи і не знав як її звати
і найдивніше, що я зовсім не закоханий в неї, ні
та щоразу, коли вона йде, мій світ перестає існувати
адже її світла вистачить на декілька світових столиць
та поки вона спить, я вслухаюсь в її мовчання
вона складена із печалі та таємниць
вона - моє найпрекрасніше покарання
ця любов не війна, а я все дужче боюсь програти
так ніколи й не забути її ключиці і такі ж гострі жарти
знаєш,
вона ніби rock'n'roll вісімдесятих,
копій багато та ніхто і мізинця її не вартий
з її появою в кімнаті завжди бракує кисню
і мені так хочеться їй сказати : "достатньо, не муч, відпусти"
а натомість
я вмикаю її улюблену пісню
й кажу :
"жінко, ти б краще курити кинула, а не мене.
на добраніч.
спи."
