В ту суботу було сонце
З середини ночі.
Розливались по стаканах
Очі дівочі.
Розчинялись у повітрі
Аромати шарму.
Гарно. Гарно. Гарно.
Понад столом пропливали
Несміливі посмішки,
Зачіпали вуха, шиї, щоки
Трошки-трошечки
Попід столом тупотіли
Несміливі ноги
Так нахабно трохи.
У неділю вранці знову сонце –
Тільки справжнє.
Очі, руки, губи
Стали трошечки відважні.
Як вампіри жалкували
Про короткі ночі.
Організми спати хочуть.
Каву в горло і конфету,
І прогулянка вранці –
Що ще треба поету.
Навкруг всі казали:
«Яка гарна! Яка гарна»
Ще через суботу сонце зів’яло.
Світить день і вночі його задовбало.
Обоє в умовах полярної ночі
Стояли, мовчали, потупивши очі.
І вмить розкохались, фальш-друзями стали.
І матюкались матюками.
Я не розумію, як таке сталось.
То й добре, бо твоїм волоссям ванна забивалась.