Вона - море
Кожен день я ходив і дивився на море,
За моїм підрахунком – впродовж десяти років,
Серед безмежного краще вщухається горе,
Тому я не підходив ближче за пару кроків.
Точить спокуса взнати, де твої межі,
Стрілку компǻсу скрутити, як заманеться,
Не захистять тебе Нептунія вежі,
Та і Нептýна немає – це лиш здається.
Сіллю на мене дихне втомлений вітер,
Води дійдуть горизонту і там зупиняться,
Ладен віддати усе, що маю на світі,
Щоб тільки світ цей тобою вмивався.
Дуже багато береш на себе, дитинко,
Дайвери вб*ють у тобі усю невідомість,
Дай своїм рибам погрітись хоча б на хвилинку,
В них до тепла є спрага – через солоність.
Скільки секретів ховають глибини,
Дикими хащами хвилі пісок зачіпляють,
Навіть як схочеш – не знайдеш мілини,
Може, про неї сиві рибалки щось знають?
Господи, я не просив у тебе нічого,
Воду перетворити на ви́на неважко,
Тільки б навчитись різнити своє від чужого,
Тільки б навчитись чекати відпущену пташку.
Та якщо зможеш і якщо стане наснаги
Дай мені сили наблизитись до того моря,
Хочу пірнути у вирій її уваги,
Сіль хай заб*є численні канали і пори.
Я розчинюся як ніби-то тут народився,
Хвиля розчинить мою спустошену пам*ять,
Кого любив, на кого по-справжньому злився
Всього цього мене море навіки позбавить.
І в голові промайне остання думка
До того часу мені маловідома:
«Дякую, Боже,
нарешті,
вдома».
Она - море
Каждый день я ходил и смотрел на море,
По моему подсчету - в течение десяти лет,
Среди бесконечного лучше вщухаеться горе,
Поэтому я не подходил ближе пару шагов.
Точит соблазн узнать, где твои пределы,
Стрелку компǻсу свернуть, как заблагорассудится,
Не защитят тебя Нептуния башни,
Да и Нептýна нет, - это лишь кажется.
Солью на меня дохнет уставший ветер,
Воды дойдут горизонта и там остановятся,
Готов отдать все, что есть на свете,
Чтобы только мир этот тобой умывался.
Очень много берешь на себя, детка,
Дайверы убьет * ют в тебе всю неизвестность,
Дай своим рыбам погреться хотя бы на минутку,
В них к теплу является жажда - через соленость.
Сколько секретов скрывают глубины,
Дикими зарослями волны песок цепляют,
Даже как хочешь - не найдешь мели,
Может, о ней седые рыбаки то знают?
Господи, я не просил у тебя ничего,
Воду превратить в вина нетрудно,
Только бы научиться ризниты свое от чужого,
Только бы научиться ждать отпущенную птичку.
И если сможешь и если станет сил
Дай мне силы приблизиться к тому моря,
Хочу нырнуть в водоворот ее внимания,
Соль пусть забьет * являются многочисленные каналы и поры.
Я растворюсь как будто бы здесь родился,
Волна растворит мою опустошенную пам * ять,
Кого любил, на кого по-настоящему слился
Всего этого меня море навеки избавит.
И в голове промелькнет последняя мысль
К тому времени мне малоизвестная:
«Боже,
наконец,
дома". Смотрите также: | |
