Спочатку ти казав собі, що вона схожа на клаптикову ковдру – та ж примусова дефрагментованість, та ж нерукотворність ручної роботи. Така ж непередбачуваність кожного наступного візерунка. Потім таке порівняння почало видаватися вкрай несмачним, незугарним. Справа не в сумнівній поетиці: чудова жінка може нагадувати і клаптикову ковдру і чавунну праску – чому ні? Колись ти був закоханий у дівчину, яка пахла цибуляною зупою, й істинно свідчиш: це був найвишуканіший аромат на світі. Але тут ціла загальна метафорика була до нічого. Ковдра хоча й пасувала б до якої-небудь романтичної мансарди (оббитої сосною, неопалюваної, із засніженим сонцем на єдиному вікні), а все ж не вдалося б уникнути нав‘язаних соціоконнотацій: ковдра–ліжко–адюльтер та різна інша похабщина в іншомовному, зазвичай, варіанті. Тут уже й „ручна робота“ зводилася до фройдистьської ідіоми „непальцем роблений“. Коротше кажучи, жах. Коли не можеш просто назвати жінку, яка подобається, мабуть-таки, одногоз вас роблено нетрадиційним способом. Вона була ексклюзивом, однозначно. Та поруч із нею ексклюзивним видавався й ти зі своєю недорікуватістю, чи то паквербальною розгубленістю. Спостерігаючи на якійсь вечірці за тим, як вона рухається, ти думав, що от іще одне жіноче обличчя, яке забути так само важко, як і описати. Вона могла би бути успішною авантурницею, терористкою – харизма-тична зовнішність і жодної особливої прикмети! Бо вона сама– особлива прикмета. Тобто, прикметна особа. Від нічого робити ти подумки почав складати її фоторобот, але це мало чим допомогло. Тонкі невиразні уста, яких безліч. Ніс, немов здеформований примхою скульптора-авант-гардиста. Маленькі, сливе свинячі очиці. Випалене хімією волосся. А все в купі – незрозуміла краса, від якої важко відірвати погляд. Отак, із відірваним поглядом ти й провів залишок вечірки, гублячись у загальній беззмістовності, неначе ціла ситуація загрожувала завалитися, разом із тобою поховавши підуламками всіх, якщо цій жінці не дано буде ім‘я. Чому саме ти повинен їх усіх називати? Жінки рідко гарно рухаються. Більшості вдається жест, кілька жестів. Нечисленним випадає хвилинна граційність. Одиниці можуть навчитися танцювати: зазвичай жінки танцювати не вміють. Навіть у славетних парах – Адель і Фред Астор, Джинджер і Фред, Бонні і Клайд – по-справжньому досконалі чоловіки. Жінки десь там, на підтанцьовках. Усі відомі жіночі образи, знані з полотен, знимок, скульптури, – усього лише дешеві натурниці, опоетизовані генієм закоханого чоловіка. Усі дами – краплені. Усі телезірки паралізовані нижче пояса. Всі музи – домогосподарки чи бички-беушниці. Це ми, чоловіки, самі створили цей парад ілюзій. Але трапляється, трапляється, кажу тобі, що цицькаста сусідка, розвішуючи білизну, легко дасть цицьки всім Рубенсовим тіткам безжодних на те – зауваж! – твоїх ментальних зусиль. А смачний, оздоблений матюком плювок якої-небудь вуличної шалави раптом різоне ніздрі терпким духом ідеальної анархії. Тобі щастило на подібні випадки. Наприклад, ти знав одну дівчинку – аса пневматичної забивки. Вона вистрілювала з біломорини тютюновим корком, як абориген отруєним кураре вістрям. А потім легким вдихом затягувала ґанджу. Травинки зліталися в порожню гільзу як курчата до квочки. Дивитися на це можна було безкінечно й без жодного канабісу. Це було вЕлико. Інша твоя знайома вміла ворушити мізинцями ніг. Це було огидно, але непересічно. Ще одна скидалася на цибату птаху марабу. Здавалося, вона постійно чиркає дзьобом по стінах. Уявляєте савану в коридорах?Була серед інших феноменальна дочка нації, що мала генетичний, либонь, тік усього організму. Сіпало її всю – від ахілесових сухожиль, повік і кутиків уст до інтелектуальних потугу лобку та місячних циклів у мозку. Це виглядало неповторно, тільки як можна перебувати поруч із жінкою, до якої немов поприв’язувані мотузки, що за них смикає лялькар угорі. Знав ти одну, що не вміла нічого іншого, як довершеноносити свої довершені груди. Правда, про це мало кому буловідомо, бо вона завжди ховала їх у потворні, соціально заангажовані бюстгальтери. Інша володіла вмінням зграбно переступати з мокрого рушника в купальні капці, й за це ти роками прощав їй повну відсутність інтелекту і прикрий характер. Одного разу тобі трапилася офіціантка, котра, не зронивши ані слова, запросила такі фантастичні чайові, що ти розреготався й залишився в її смердючій забігайлівці на весь вечір. (При цьому вона примудрялася збирати під столом пакетики не використаного одноразового цукру і повертатиу вазу на шинквасі). Ти мусиш пам’ятати і ту хлопчакувату дівчинку-хіппі із зап’ястями ангела, і стару бомжиху з електрички, що мала руки богородиці й погляд убивці, і малого рудого спаніеляз купою комплексів та невичерпним запасом сексуальності. А ще – партнерку з курсів рок-н-ролу з її плетеними шкар-петками і рвучкими па; автобусну попутницю з оригінальною манерою сякатися в паперові серветки; черницю, що напрочуд хвацько ви At first you told yourself that it looked like a patchwork quilt - the same forced defragmentation, the same non-manufactured handmade. The same unpredictability of each subsequent pattern. Then this comparison began to seem extremely tasteless, non-smoky. It's not about questionable poetics: a beautiful woman can resemble a patchwork quilt and an iron iron - why not? You once fell in love with a girl who smelled of onion soup, and you truly testify: it was the most exquisite fragrance in the world. But here the whole general metaphor was useless. Although the blanket would fit into any romantic attic (upholstered with pine, unheated, with the snowy sun on a single window), it would still not be possible to avoid the imposed socioconnotations: blanket-bed-adultery and various other obscenities, usually in another language. , option. Here, too, "handwork" was reduced to the Freudian idiom "made by a Nepalese." In short, horror. When you can't just name a woman you like, one of you is probably done in an unconventional way. She was exclusive, definitely. But next to her, you also seemed exclusive with your indisputability, or pakverbal confusion. Watching her move at a party, you thought there was another woman's face that was as hard to forget as it was to describe. She could be a successful adventurer, a terrorist - a charismatic appearance and no special features! Because she herself is a special sign. That is, a notable person. From nothing to do you mentally began to compose her photo, but it did little to help. Thin indistinct lips, many of which. The nose, as if deformed by the whim of a sculptor-avant-garde. Small, plum pork eyes. Chemically burnt hair. And all in a heap - incomprehensible beauty from which it is difficult to look away. So, with a detached look, you spent the rest of the party, lost in the general meaninglessness, as if the whole situation threatened to collapse, burying everyone with you, if this woman is not given a name. Why do you have to call them all? Women rarely move well. Most manage a gesture, a few gestures. Minutes fall minute grace. Units can learn to dance: usually women do not know how to dance. Even the famous couples - Adele and Fred Astor, Ginger and Fred, Bonnie and Clyde - are truly perfect men. Women somewhere out there, dancing. All known female images, known from paintings, photographs, sculptures, are just cheap models, poetized by the genius of a man in love. All the ladies are spotted. All TV stars are paralyzed below the belt. All muses are housewives or bulls. It was we men who created this parade of illusions ourselves. But it happens, it happens, I tell you that a titty neighbor, hanging clothes, will easily give tits to all Rubens' aunts ruthless on that - notice! - your mental efforts. A delicious, mother-spit spit of some street slut suddenly resonates with the astringent spirit of ideal anarchy. You are lucky for such cases. For example, you knew one girl - an ace of pneumatic driving. She fired from a white marigold with a tobacco cork, like an aborigine with a poisoned curare point. And then with a light breath she tightened her ganja. The blades of grass flew into the empty shell casing like chickens to a hen. It was possible to look at it endlessly and without any cannabis. It was great. Another acquaintance of yours was able to move her toes. It was disgusting, but unusual. Another resembled the onion of a marabou bird. She seemed to be constantly scratching her beak at the walls. Can you imagine the savannah in the corridors? There was, among others, a phenomenal daughter of the nation, who had a genetic, or rather, flow of the whole organism. It rained all over - from the Achilles tendons, eyelids and corners of the mouth to the intellectual power of the pubis and menstrual cycles in the brain. It looked unique, as if you could be next to a woman with ropes tied to a puppet at the top. Did you know one who knew nothing but to wear her perfect breasts perfectly? However, few people knew about it, because she always hid them in ugly, socially engaged bras. The other had the ability to step gracefully from a wet towel into a bathing slipper, and for this you for years forgave her complete lack of intelligence and annoying nature. One day you came across a waitress who, without saying a word, invited such fantastic tips that you laughed and stayed in her stinking diner for the whole evening. (At the same time, she managed to collect under the table bags of unused disposable sugar and return the vase on shinkvas). You have to remember that boyish hippie girl with the wrists of an angel, and the old homeless woman from the train who had the hands of the Virgin and the look of the killer, and the little red-haired spaniel with a bunch of complexes and an inexhaustible supply of sexuality. And also - a partner in rock and roll courses with her braided socks and jerky pa; a bus companion with an original manner of chopping into paper napkins; a nun who is surprisingly good at you Смотрите также: | |
