Сходить сонце над горами, відкриває неба браму,
Стука промінь у віконце, там не було зроду сонця.
У хатині чорні ставні, у світлині – біле ліжко,
В ліжку тім лежить царівна, та що зветься Білосніжка.
Прокидається уранці, умивається росою,
Кожен день у вишиванці та з заплетеною косою.
Не потрібні їй ні перли, ні букети з чорнобривців,
Гноми вже давно померли, а в горах немає принців.
У хатині чорні ставні, у світлині – біле ліжко,
Так життя її минає, засинає Білосніжка.