Світ за очі сплива, проходять літа,
На майдані вже зовсім не ті самі люди.
На облупленій стінці застигла вода,
Сподіваються всі, що війни вже не буде.
Чорно-білим крилом птах майнув поміж нас,
Ті хто все ще живі пригадують час,
Коли діти малі підростали веселі,
Коли все ще цілі були люди й оселі.
І неслася вода - джерело серед лісу,
Де не було солдат, ні окопів, ні ___.
І сприймали життя, наче дивна завіса,
Наче чийсь незавершений пустотний жарт...
Світ за очі сплива, проходять літа,
На майдані вже зовсім не ті самі люди.
І сіяє зоря на розорений лан,
Сподівалися всі, що війни вже не буде...