У цьому полі, синьому, як льон,
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней. В полі, синьому, як льон.
А в цьому полі, синьому, як льон,
судилося тобі самому бути,
аби спізнати долі, як покути
у цьому полі, синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
і вже як ліс соснової малечі
устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні -
стояти. Тільки тут. У цьому полі,
що наче льон. І власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
супроти тебе - сто тебе супроти
і кожен супротивник - у скорботі,
і кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
неначе камінь. Кожен той прокльон
твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
у цьому полі, синьому, як льон.
В этом поле, синем, как лен,
где только ты и ни души вокруг,
увидел и скляк: бродило в этом поле
сто теней. В поле, синем, как лен.
А в этом поле, синем, как лен,
суждено тебе самому быть,
чтобы познать судьбы, как епитимьи
в этом поле, синем, как лен.
Сто черных теней довжаться, растут
и уже как лес сосновой малышей
устрич отправляются. Прибегнуть к бегству?
Тропу собственную, будто провод, свернут?
Нет. Выстоять. Выстоять. Нет -
стоять. Только здесь. В этом поле,
словно лен. И собственной неволи
познать здесь, на родной чужбине.
В этом поле, синем, как лен,
против тебя - сто тебя против
и каждый противник - в скорби,
и каждый противник, запретов
не зная, вергатиме проклятие,
будто камень. Всякую проклятие
твоей одиночеством обгоревший.
Одичал дух и не узнает тела
в этом поле, синем, как лен. Смотрите также: | |
