Вдаль кличе вітер – на білому світі
Немало є таїн, не знаних ніким…
Сонце спочило, все тьма оповила,
Лиш зірка сміється, я їй відповім:
Світи, ясна зоре! Я їду за море,
Я їду скоряти далекі світи…
Моя зоре! Забудеться горе,
Ти тільки світи!
Все, що залишу, не вернеться більше –
Намарно чекати, що спиниться час…
Серце не плаче, бо в ньому гарячий
Промінчик надії не щезнув, не згас.
Світи, ясна зоре! Я їду за море,
Я їду скоряти далекі світи…
Моя зоре! Забудеться горе,
Ти тільки світи!
Хтось відречеться, а хтось переп’ється,
А хтось – просто зникне, немов й не було,
Зорі ж не гинуть – ключем журавлиним
Всі душі спочилих стають на крило.
Світи, ясна зоре! Небесним простором
Веди у далекі незнані світи…
Моя зоре! Забудеться горе,
Ти тільки світи!