І знов мені не привезла
Нічого почта з України...
За грішнії, мабуть, діла
Караюсь я в оцій пустині
Сердитим Богом. Не мені
Про теє знать, за що караюсь,
Та й знать не хочеться мені.
А серце плаче, як згадаю
Хоч невеселії случаї
І невеселії ті дні,
Що пронеслися надо мною
В моїй Україні колись...
Колись божились та клялись,
Братались, сестрились зо мною,
Поки, мов хмара, розійшлись
Без сльоз, роси тії святої.
І довелося знов мені
Людей на старості... Ні, ні,
Вони з холери повмирали,
А то б хоч клаптик переслали
Того паперу . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ой із журби та із жалю,
Щоб не бачить, як читають
Листи тії, погуляю,
Погуляю понад морем
Та розважу своє горе,
Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю.
Люде скажуть, люде зрадять.
А вона мене порадить,
І порадить, і розважить,
І правдоньку мені скаже. И снова мне не привезла
Ничего почта из Украины ...
По гришнии, пожалуй, дела
Караюсь я в этой пустыне
Сердитым Богом. Не мне
О тее знать, за что терзаюсь,
И знать не хочется мне.
А сердце плачет, как вспомню
Хотя невеселии случае
И невеселии те дни,
Что пронеслись надо мной
В моей Украина когда-то ...
Когда божились и клялись,
Братались, сестрились со мной,
Пока, как облако, разошлись
Без слез, росы тии святой.
И пришлось снова мне
Людей на старости ... Нет, нет,
Они с холеры умерли,
А то бы хоть клочок переслали
Той бумаги. . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ой с печали и из жалости,
Чтобы не видит, как читают
Письма тии, погуляю,
Погуляю над морем
И развею свое горе,
И Украина вспомню,
И песенку спою.
Люди скажут, люди предадут.
А она меня посоветует,
И посоветует, и развлечет,
И правдоньку мне скажет. Смотрите также: | |
