Ти скажи мені бодай щось.
Щось із давнього і забутого.
Скажи і дивись як розтікається млость.
Як місцями займенники плутаю…
Не мовчи. Голосу твого лід
Хай виїдає всю мою впевненість
З кожної моєї петлі
без_іменної.
Хай мені не лишає вибору:
Залишитись чи піти?
Хай, як завше, із придихом
Вщент розносить мости.
Хай зсередини мене рве і ламає.
Зуби хай зводить й судоми.
Тільки скажи мені щось, благаю,
Тим своїм упізнаваним тоном.
Хай я знову не знатиму, куди дітися.
Хай між нами вкотре вмирає час,
І константою лишаються відстані, –
Ти кинь мені слово хоча б.
Одне… що для тебе нічого не важить.
Ну не збіднієш же ти,
Як мені бодай слово скажеш
Зі своєї висоти.
І не відніме у тебе святості,
І літо не перекинеться зимою,
Коли, так може статися,
Що ти заговорИш зі мною.
© Талія Славська
Вы говорите мне что-то.
Что-то от древнего и забытого.
Скажи и смотри как еда.
Как ранние местоимения запутаны ...
Не молчи. Ваш ледяной голос
Сено дает всю мою уверенность
Из каждой мой петля
Без имени.
Позвольте мне не оставить выбор:
Уйти или пойти?
Высоко, как по причине
Увеличьте мосты.
Высокий изнутри меня RW и разрыв.
Зубы позволяют судороги.
Просто скажи мне что-нибудь, умоляю,
По его узнаваемому тонусу.
Дайте мне знать снова, куда идти.
Максимума между нами еще раз умирает время,
И постоянные оставшиеся расстояния -
Вы бросили мне слово по крайней мере.
Одна вещь ... что ничего не весит для вас.
Ну, не обнишай вас,
Как мне сказать слово, чтобы сказать
Из его роста.
И не восстановит твою святость,
И лето не будет перекатиться зимой,
Когда может произойти,
Что ты со мной разговаривать.
© Tany Славская
