Одного разу зірки на небі горіли особливо яскраво.
Люди юрмилися на площі і в німому благоговінні підносилися душею до вічного світла.
І ось раптом з натовпу пролунав голос:
- Брати! Яке ж чудове світло там у високих небесних рівнинах! А у нас тут так сиро і похмуро! Знудилася душа моя і нема їй життя і волі у цій вічній пітьмі.
Що з того, що через мільйони років життя наших далеких нащадків буде освітлене вічним світлом?
Нам, нам потрібне це світло. Потрібне більше від повітря й поживи, більше матері й коханої.
Хто знає - можливо і є шлях до зірок. Хтозна може ми в силах зірвати їх з неба і охристих в низину, посеред нас, на радість всій землі!
Нуж бо хотімо шукати шляхи, ходімо шукати світло для свого життя.
Віче змовкло в очікувальній тиші. І тільки пошепки люди запитували одне в одного:
- Хто це?
- Це – Адеїл, юнак нерозважливий і непокірний.
Знову запанувала тиша. Й промовив Тшур, вчитель розумних, світло науки.
- Любий юначе! Ми всі розуміємо твою тугу. Хто з нас свого часу не хворів нею? Але неможливо людині зірвати з неба зорю. Край землі закінчується глибокими проваллями та прірвами. За ними ж круті скелі. І немає через них шляху до зірок. Так говорить досвід та мудрість.
І відповів Адеїл:
- Не до вас, не до вас мудрі, я звертаюся. Ваш досвід більмами покриває вам очі, а ваша мудрість осліплює вас. До вас я волаю, молоді та серцем сміливі, до вас, хто ще не розчавлений схибленою старечою мудрістю! - І він очікував відповідь:
Одні сказали:
- Ми б радо пішли. Але ми світло й радість в очах своїх батьків і не можемо завдати їм скорботу.
Інші ж відповіли:
- Ми б радо пішли. Але ми щойно почали будувати свої будинки, і нам потрібно їх завершити.
Треті ж мовили:
- Гайда, Адеїле! Ми йдемо з тобою!
І піднеслися багато юнаків та дівчат. Та й пішли за Адеїлом. Взяли шлях в темну й грізну далечінь. І темрява поглинула їх.
Минуло багато часу. Й не було жодної звістки про тих які пішли.
Матері оплакували нерозважливо загиблих дітей, а життя пішло своїм плином.
Знову у сирому й темному мороці народжувалися, росли, любили та помирали люди тихо надіючись що через тисячі століть на землю зійде світло.
Але одного разу над темним обрієм землі небо трохи засяяло мигтючим трепетним світлом. Люди юрмлячись на майдані з подивом запитували:
- Що це там?
Тим часом з кожною годиною небо яснішало від променистого світла.
Блакитні промені ковзали скрізь тумани, пронизуючи хмари, широким світлом заливаючи небесні рівнини.
Похмурі хмари налякано клубочилися, штовхалися і втікали вдалину. І трепет небувалої радості пробігав землею.
Пильно вдивлявся в далечінь старий жрець Сатзой. Вдумавшись промовив:
- Таке світло може виходити тільки від вічної небесної зорі.
Заперечивши йому Тшур, вчитель розумних, світло науки, повів:
- Але яким чином змогла зоря зійти на землю? Немає нам стежки до зірок і зіркам немає шляху до нас.
Тим часом небо світлішаючи світліло.
І раптом над обрієм землі блиснула сліпучо-яскрава точка - Зоря! Іде зоря! Переповнені бурхливої радості люди побігли їй назустріч.
Яскраві, мов день, промені розганяли гнилі тумани.
Розірвані, скошлані тумани металися і припадали до землі. А промені б’ючи, рвали їх на частини і вганяли до землі.
Засвітився і очистився обрій землі. Люди побачили, наскільки широкий цей обрій, який чисельний вільний простір землі і скільки в них братів живе по всім бокам від себе. І у бурхливій радості побігли вони назустріч світлу.
По дорозі тихим кроком йшов Адеїл високо тримаючи за промінь зірвану з неба зорю. Він був один.
Його запитали?
- Де ж решта?
Переривчастим голосом він відповів:
- Загинули всі. Загинули простеляючи шлях до небес через провалля і безодні. І загинули смертю хоробрих.
Радісний натовп оточив зореносця. Дівчата обсипали його квітами.
Гриміли захопленні голосіння:
- Слава Адеїлу! Слава тому що приніс світло!
Увійшовши до міста він зупинився на площі високо тримаючи зорю. По всьому місту Once the stars in the sky shone particularly brightly.
People crowded the square in silent awe soul ascend to the eternal light.
And suddenly a voice from the crowd:
- Brothers! What a wonderful light there in the high plains of heaven! And we are so damp and gloomy! Znudylasya my soul and not her life and will in this eternal darkness.
What that after millions of years of life of our distant descendants will be lit the eternal light?
We, we need this light. Need more from the air and food, and more beloved mother.
Who knows - perhaps there is a way to the stars. Who knows we may be able to disrupt them from the sky and ocher in the lowlands, among us, the joy of the whole earth!
Nuzh for hotimo seek ways, let us seek the light of his life.
The Chamber zmovklo in a waiting silence. It was only a whisper people asked each other:
- Who is this?
- It - Adeyil, rash and rebellious youth.
Again there was silence. Said Tshur teacher reasonably light of science.
- My dear young man! We all understand your anguish. Who among us has not at one time suffered from it? But man can not disrupt the star from the sky. Edge ends of the earth deep abyss and the abyss. Behind them are steep cliffs. And not because of them the way to the stars. Thus says the experience and wisdom.
And the Adeyil:
- Not to you, not to you wise I speak. Your experience cataracts cover your eyes, and your wisdom dazzles you. I cry out to you, young and brave heart to you who have not squashed crazy senile wisdom! - And he expected the answer:
One said:
- We would have gladly gone. But we are light and joy in the eyes of their parents and can not cause them grief.
The other answered:
- We would have gladly gone. But we have just started to build their homes, and we need them to complete.
Still others said:
- Hyde, Adeyile! We go with you!
And ascended many boys and girls. And followed Adeyilom. They took the path in the dark and formidable distance. And darkness swallowed them.
It took a long time. And there was no news of those that followed.
Mothers wept recklessly killed children, and his life took over.
Again in raw and dark gloom born, grew, loved and died quietly hoping that people over thousands of centuries come to earth light.
But once over the dark horizon land sky shone a little anxious winking light. People in the street yurmlyachys surprised asked:
- What is there?
Meanwhile, with each passing hour the sky yasnishalo of radiant light.
Blue rays glided everywhere fog, penetrating clouds, light flooding the wide plains of heaven.
Gloomy clouds klubochylysya threatened, pushed and fled into the distance. And an unprecedented thrill of joy ran underground.
Scrutiny peered into the distance Satzoy old priest. Vdumavshys said:
- This light can only come from eternal heavenly stars.
Denying him Tshur teacher smart, light science led:
- But how could the star come down? We have no path to the stars and the stars there is no way for us.
Meanwhile svitlishayuchy svitlilo sky.
Suddenly the earth above the horizon flashed blindingly bright point - Dawn! There is a star! Crowded tumultuous joy, people ran to meet her.
Bright, like the day, rays dispersed rotten fog.
Broken, skoshlani fog rushing and fell to the ground. A rays beating, tearing them apart and drives the the ground.
Lit and clean horizon land. People saw how wide this horizon that numerical space land and how they brothers lived on all the sides of ourselves. And in turbulent joy they ran toward the light.
On the way was a quiet step Adeyil holding the high beam torn from the sky the star. He was alone.
He was asked?
- Where are the rest?
Faltering voice he said:
- All died. Killed prostelyayuchy way to heaven through the abyss and the abyss. I died a heroic death.
Joyful crowds surrounded zorenostsya. Girls showered him with flowers.
Thundered capture cry:
- Thank Adeyilu! Thank since brought light!
Entering the city, he stopped in the square holding high a star. Around the city Смотрите также: | |
